За крок від сенсації

 

Здавалося б, парадоксально, але після матчу футбольній команді, що в ньому поступилась, її вболівальники влаштували справжню овацію. Таким чином подякували футболістам ставецького «Полісся» їхні прихильники, що прибули 17 вересня до прикиївської Бучі на поєдинок своїх улюбленців проти титулованого й зіркового донецького «Шахтаря» в 1/16 розіграшу Кубка України. Саме з цією командою жереб звів ставчан, що, дебютувавши цьогоріч у другому за рангом Всеукраїнському футбольному турнірі, успішно подолали два його перші етапи.

«Полісся» налаштувалося дати бій фаворитові.

Прогнози, ясна річ, були не на користь поліщуків, адже аматорський футбол, що його представляє ставецький клуб, і професійна Українська Прем’єр-Ліга – це різні вагові категорії. Тож, обговорюючи перед грою її можливий підсумок, вболівальники «Полісся», аж ніяк не будуючи його в рожевих перспективах, побоювались передусім можливого розгрому, як це іноді трапляється в поєдинках різноваговиків.

Втім, слід зазначити, що команда, яка представляє невелике село Радомишльської громади з населенням трохи більше тисячі осіб, має в своєму складі футболістів, що теж мали певний досвід виступів у професійному українському футболі і навіть на найвищому його рівні. Тож, до честі  футбольного клубу зі Ставків, він не дав досвідченому суперникові розгулятися біля власних воріт.

Хоча упродовж усієї гри її хід диктував «Шахтар», постійно здійснюючи тиск на ворота ставчан. Перевагу гірників промовисто підтверджує статистика матчу: володіння м’ячем на їхню користь становило 79 відсотків проти 21, удари по воротах – 16 проти 4, в тому числі у площину воріт – 9 і 0, передачі 971 і 184, кутові – 10 і 3.

Та вочевидь на допомогу «Поліссю» зіграв дощ, який не вщухав упродовж усього поєдинку і знівелював зокрема технічну та ігрову переваги «Шахтаря». Але, як би там не було, результат – на табло, як полюбляв говорити великий Лобановський. А підсумковий рахунок гри – 1:0 на користь донецької команди. Лише 1:0, можна додати, бо більшого поліщуки суперникові не дозволили. Єдиний гол було забити на останній хвилині першого тайму, коли здавалося, що він йде до нічиєї. Одначе – трішки не втрималися.

 

 

 

По перерві малюнок гри не змінився. «Полісся» не кинулося стрімголов відігруватися, а продовжило свою гру, що передусім перекривала атакувальні зусилля суперника у чеканні власного шансу. І під самісіньку завісу поєдинку він таки виник, коли ставчани мали вагому нагоду не лише позбутися нуля в статистиці ударів у площину воріт, а й відновити рівновагу в рахунку. Після вдруге підряд поданого кутового його замикав на дальній штанзі Максимець, але, на жаль, не влучив по м’ячу, що, здавалося, мав усі передумови залітати у ворота. І тоді, напевне, все б вирішувала лотерея – післяматчові пенальті з обопільними шансами. До слова, подібний момент біля воріт «Шахтаря» був і в першому таймі. Тож сенсація таки була близько.

Хоча до втраченої фінішної оказії ставецької команди рахунок міг стати 2:0. Перед тим на 74-й хвилині півзахисник суперника Ізакі забив головою другий гол. Одначе у його діях арбітр поєдинку Д.Євтухов угледів гру рукою і взяття воріт не зафіксував. По тому відеозапис епізоду спростував порушення, але система суддівських відеопереглядів на матчі не використовувалась, тож рішення судді було остаточним. До слова, перед тим арбітри скасували ще одне взяття воріт «Полісся», але цілком законно – через положення поза грою у нападника. 

Відтак завершився матч мінімальною перемогою «Шахтаря». Зрештою грали гірники проти ставчан напіврезервним складом і навіть дали змогу вперше вийти в основі двом дебютантам: Мейреллішу та Ізакі. Саме вони тимчасом «зробили» вирішальний гол – другий подав, а перший забив (плюс не зарахований гол теж від Ізакі). Але говорити про перемогу «малою кров’ю» не доводиться, тим паче, що по перерві на поле вийшли й гравці основної обойми. До речі, належну увагу до гри і суперника засвідчує те, що передматчевою розминкою «Шахтаря» керував, налаштовуючи футболістів на гру, особисто його головний тренер Арда Туран.

Кращим гравцем матчу названо Мейрелліша. Проте справжнім героєм гри став безумовно воротар «Полісся» Роман Пазенко, адже з дев’яти м’ячів, що летіли у його ворота, він відбив вісім, позбавивши зокрема шансів на гол зіркових Вінісіуса, Шведа, Аліссона, Назарину.

 

Роман Пазенко знову на висоті.

Врешті, добрих слів заслуговують усі футболісти «Полісся», тому й були після матчу винагороджені оплесками своїх уболівальників. Між тим, за сприяння міської ради на гру прибула група підтримки з Радомишльської громади, і, незважаючи на дощ, вони упродовж усього матчу додавали ставецькій команді азарту й наснаги. За офіційною статистикою, на грі перебувало 580 глядачів, і, складалося враження, що більшість із них підтримувала поліщуків.

 

– Звісно, ​​ми розуміли, з ким ми граємо, розуміли рівень суперника, – дякуючи вболівальникам за підтримку, прокоментував поєдинок тренер ставчан Ярослав Климчук. – Тим не менш, налаштовували хлопців на боротьбу, наголошували на гру без м'яча. Бути компактними, структурними, витримувати інтенсивність та динаміку.

 

Тренер ФК «Полісся» Ярослав Климчук дає післяматчове інтарв'ю.

Ми розуміли, що буде дуже тяжко, особливо перші 15-20 хвилин. Усвідомлювали, що у команді «Шахтар» грають гравці топового рівня, як і те, що у позиційній грі сам на сам у нас шансів взагалі немає. Тому брали тим, що будемо організовані саме командно. Клас гравців на цьому рівні взагалі різний. Тож десь організованістю намагалися взяти. Був приємний мандраж від події. Бо з такою командою, як Шахтар, на такій стадії Кубка, незрозуміло, чи колись ще зіграємо, та чи хтось із наших гравців зіграє. Тому це для нас більше було як свято. Самі гравці теж читали усі коментарі експертів, де нам до гри пророкували 0:5, 0:10 тощо. Ми просто вийшли довести, що можемо на цьому рівні проти суперника топ-рівня бути командою, бути організованими. Думаю, нам це вдалося, – підсумував наставник.

І насамкінець – склади команд у цьому історичному для футболу Радомишльщини поєдинку.

«Полісся» Ставки: Пазенко – Руденко, Климчук, Максимець, Мельничук – Головко (Горбаченко, 66), Задоя, Чернецький (Чорномаз, 85) – Балацький (Малєй, 57), Бороденко (Калайтан, 66), Дучев (Козій, 57).

«Шахтар» Донецьк: Фесюн – Фарина, Грам, Назарина, Вінісіус – Глущенко, Криськів (Бондар, 61), Ізакі – Невертон (Мейрелліш, 39), Лукас, Швед (Аліссон, 61).

Дякуємо за гру, «Полісся»!

 

Задоволений Президент ФК «Полісся» Валерій Лось (крайній ліворуч) з радомишльською групою підтримки після гри.

Світлини автора та ФК «Полісся».

 

Газета «Зоря Полісся», 3 жовтня 2025 р.

 

У кожного – свій рівень

 

Олімпійський 1980-й рік на Радомишльщині був насичений багатьма примітними спортивними подіями. У їх переліку означений товариський футбольний матч радомишльських футболістів (йдеться про провідну тогочасну місцеву команду «Авангард», що представляла машинобудівний завод) з житомирським «Спартаком», який тоді змагався у п’ятій зоні Другої ліги Чемпіонату СРСР (змагалися у ній клуби УРСР). Поєдинок цей відбувся 12 серпня о 18.00 в Радомишлі на по вінця заповненому міському стадіоні.

Учасник пам’ятного матчу та літописець радомишльського спорту Борис Шльомін зберіг його протокол, в якому вказані склади команд та всі причетні до гри особи.

 

 

У господарів (вони, як зауважено, грали у білих футболках і червоних трусах) зі старту почали гру воротар Микола Марченко, польові гравці – В'ячеслав Карбовський, Анатолій Вдовенко, Олександр Король, Володимир Гопанчук, Володимир Ангелов, Петро Лисогор, Павло Горбачов, Олександр Статкевич, Борис Шльомін, Василь Старовойт. Виходили на поле й запасні, серед яких записані Юрій Максименко, Валерій Молодико, Павло Ольшевський, Леонід Молодико, Василь Богуславський, Сергій Глєбов, Володимир Шатило. Тренером-представником зазначений Анатолій Стасюк.

У заявочному списку гостей (червоні «спартаківські» футболки і білі труси) в основі були представлені воротар Валентин Журба, польові гравці Юрій Штоюнда, Олександр Іщенко, Сергій Єрмаков, Ігор Рекрутюк, Борис Карпиловський, Зіновій Флюнт, Віктор Кушков, Володимир Василишин, Микола Батюта, Євген Наумов; у резерві – Валерій Митрофанов, Ігор Талько, Павло Железницький, Михайло Бровар, Анатолій Снєгарьов (воротар). Начальник команди – Віктор Котляренко, тренер – Андрій Біба.

В когорті спартаківців наведено чимало футболістів, котрі залишили помітний слід в історії і житомирського, і всеукраїнського футболу, граючи на найвищому рівні.

З-поміж них – насамперед тодішній наставник «Спартака» заслужений майстер спорту і заслужений тренер України Андрій Біба. Легендарний в минулому гравець київського «Динамо» та дніпропетровського «Дніпра» був капітаном киян у чемпіонських сезонах 1966-1967 років. У 1966-му його визнали в СРСР кращим футболістом року. Тренерського досвіду набув, плідно працюючи з дублерами рідного динамівського клубу та з дніпрянами, а також у сімферопольській «Таврії», потім очолив житомирян.

 

Андрій Біба у грі …

 

… і в тренерському штабі київського «Динамо» (1972 р.). 

Віктор Котляренко після навчання у РФШМ (республіканська футбольна школа молоді) з 1959 року почав свій футбольний шлях у новозаснованій житомирській команді. У 1967-му став у ній чемпіоном України (клуб тоді іменувався «Автомобілістом»). Затим перебував в рідній команді на тренерській та адміністративній роботах.

 

Віктор Котляренко. Світлина 1960 року.

В поданому реєстрі житомирських гравців помітною постаттю є захисник Олександр Іщенко, що до Житомира мав досвід виступів у командах майстрів Запоріжжя, Одеси, Кіровограда. Та вже наступного року Іщенко повісив бутси на цвях і ступив на тренерську стезю. Притому дебютував він на ній у сусідньому Малині, де не без успіху тренував тамтешній «Папірник». Потім очолював рідну житомирську команду. А вже в незалежніій Україні став одним з провідних представників тренерського корпусу.

 

Олександр Іщенко на тренерському поприщі.

Віктор Кушков – вихованець футбольної школи київського «Динамо». Він привернув до себе увагу на юнацькій першості СРСР 1971 року, де юні динамівці посіли перше місце. По тому грав у динамівському дублі та в українських командах Другої ліги, вирізняючись добре поставленим ударом і баченням поля. Осів зрештою в Житомирі, де після шести проведених сезонів й завершив футбольну кар’єру.

Школу київського дубля у 1970-1971 роках пройшов і Микола Батюта, що впродовж багатьох сезонів був одним з лідерів житомирської команди. У ній він згодом спробував себе як тренер, і як начальник. А ще став доволі успішним футбольним арбітром, маючи республіканську категорію.

 

Капітан житомирян Микола Батюта (праворуч) виводить команду на гру.

Упродовж багатьох літ надійно захищав ворота житомирян Валентин Журба, що мав за плечима виступи у донецькому «Шахтарі» та київському СКА. У 1972-му його самовіддана гра сприяла тріумфу команди в розіграшу Кубка України, де житомирській «Автомобіліст» взяв гору над донецьким «Шахтарем», у складі якого тоді грали такі відомі футболісти, як В’яч.Чанов, В.Яремченко, В.Прокопенко, В.Горбунов, Ю.Дудинський, В.Кащей, А.Коньков та ін.

Впевнено й стійко почувався на останньому рубежі й голкіпер Анатолій Снєгарьов, що став гідною зміною Журбі. У подальшому він успішно виступав у командах майстрів Полтави, Чернігова, Черкас.

 

Анатолій Снєгарьов.

Відданість рідному клубові зберіг вихованець житомирського футболу і багаторічний захисник Сергій Єрмаков, що зіграв у його складі 362 матчі й забив 16 голів, а потім увійшов до клубної структури підготовки юних футболістів.

 

Сергій Єрмаков.

У послужному списку Ігоря Талька гра у різні роки в житомирських клубах («Спартак», «Полісся», «Хімік») перемежовувалась з виступами у Вищій та Першій лігах чемпіонатів СРСР (відповідно в складах харківського «Металіста» та запорізького «Металурга»), у Вищій лізі чемпіонату незалежної України («Темп» Шепетівка). У Харкові на найвищому рівні провів 106 матчів і відзначився шістьома голами. Грав притому на різних позиціях.

 

Ігор Талько.

Сім років провів у команді форвард Євген Наумов, що починав у Сумах та Севастополі. У Житомирі він міцно тримав реноме вправного бомбардира і відправив у ворота суперників 66 голів у 278 зіграних матчах. За цим показником посідає в історії клубу 4 місце.

До реєстру «гвардійців» житомирської команди майстрів, що провели за клуб понад 100 матчів, з показником у 278 ігор входить півзахисник Борис Карпиловський, а зі 169-ма – захисник Юрій Штоюнда.

Півзахисник Зіновій Флюнт у 1980-му з 14-ма забитими голами увійшов до чільної десятки кращих бомбардирів зональної першості Другої ліги.

 

Ветерани житомирського футболу з юними футболістами. Фото А.Магаза (з мереж).

З такими іменами «Спартак», ясна річ, виглядав беззаперечним фаворитом матчу, і гра це підтвердила. Хоча почався поєдинок обнадійливо для радомишлян. В середині першого тайму Ангелов завдав потужного удару по спартаківських воротах. М’яч влучив у поперечину воріт і зрикошетив на землю. Арбітр у полі Володимир Пивоваренко зафіксував гол і вказав на центр, примірявши собі лаври легендарного Тофіка Бахрамова, хоча, навіть на думку радомишльських футболістів, м’яч лінію воріт не перетнув, і взяття воріт не було.

Втім до перерви гості відігралися, а у другому таймі пришвидшили гру й активізували свої атакувальні засилля, відтак оборона авангардівців посипалась. У підсумку 1:7. Голами у ворота радомишлян двічі відзначилися Василишин та Наумов, а також Флюнт, Батюта і Талько. 

Ця гра, звісно, залишила вагомий слід у літописі радомишльського футболу. Хоча особливого спортивного значення вона, зрештою, не мала. Житомиряни підтримали ігровий ритм таким собі тренувальним поєдинком і продовжили зональні перегони. Тимчасом тогоріч вони фінішували сьомими в першості. Попри те, що за підсумками сезону фахівці відзначили позитивні й цікаві моменти у грі «Спартака», керованого А.Бібою, наставник команду залишив. Виходячи з того, що у 1979-му, житомиряни в підсумку були шостими, крок униз, вочевидь, виглядав невдачею. До слова, вже 1981 року команда опинилась на одинадцятій сходинці.

Для радомишльського «Авангарда», якому, житомиряни промовисто продемонстрували його рівень, 1980-й рік став провальним: передостаннє 19 місце в чемпіонаті області. Щоправда, здобули переможні лаври машинобудівники у першості Радомишля, де посіли перше місце.

Команда Радомишльського машинобудівного заводу. 1978 р.

А через чотири десятиліття по тому і радомишльський, і житомирський футбол зробили якісний крок нагору.

Відроджене в Житомирі «Полісся» стало одним з лідерів футбольної Української Прем’єр-Ліги. Таку ж назву має й сучасний провідний клуб Радомишльщини зі Ставків, що, підкоривши усі футбольні вершини у Житомирській області, успішно продовжив торувати переможний шлях в турнірах Київщини. У 2025 році ставецьке «Полісся» дебютувало в розіграші Кубка України, де переконливо подолало два етапи і лише в 1/16 фіналу з мінімальним рахунком 0:1 поступилося титулованому донецькому «Шахтарю», чинному на ту пору володарю почесного трофею.

Та це вже, як мовиться, дещо інша історія…

 

ПОПЕРЕДНЯ ПУБЛІКАЦІЯ

НАСТУПНА ПУБЛІКАЦІЯ