«Золота осінь» – 1989

У розіграші Кубка «Золотої осені» в 1989 році взяли участь 12 команд. Турнір був насичений цікавими поєдинками і несподіваними результатами. Вже на першому етапі другий призер чемпіонату району борщівський  «Колос» поступився команді машинобудівного заводу 2:3, а «Прогрес» з Потіївки у напруженому двобої взяв гору над третьою командою першості лутівською «Фортуною».

У вирішальному поєдинку зустрілися машинобудівники (тренер Володимир Гурнович) і футболісти «Полісся» з Леніного (тренер Михайло Романенко).

Команда колгоспу «Заповіт Ілліча» на шляху до фіналу перемогла потіївчан 3:2, а радомишляни послідовно впевнено переграли «Авангард» із Білої Криниці 4:1 та великорацьку «Дружбу» 3:0, примірявши на себе статус фаворита фінального матчу.

Врешті попервах це їм вдалося підтвердити, відкривши рахунок вже на старті поєдинку. Але майже відразу поліщуки відігралися. Гра проходила гостро, динамічно, з перемінним успіхом. В такому ключі проходив і другий тайм, у якому також спочатку шальки терезів схилили на свій бік машинобудівники. Але за 10 хвилин до завершення основного часу футболісти Леніного знову відновили рівновагу.

У додатковій тридцятихвилинці вони значно впевненіше почувалися на полі, ніж суперники, і в напруженому та цікавому поєдинку взяли гору.  

Фінальний свисток арбітра Івана Дідківського з Малина, якому допомагали радомишляни Валерій Молодико та Сергій Падіаров, зафіксував перемогу «Полісся» з рахунком 5:2.

Кра­щими гравцями фінальної зустрічі було визнало воротаря Валерія Лося і захисника Юрія Ко­валя з команди «Полісся» та півзахисника Володимира Красовського і нападаючого Сергія Пархоменка – з «Машинобудівника».

Гравці обох команд нагороджені дипломами районної ради ДФСТ профспілок.

До складу команди-переможниці входили В.Лось, В.Нарожний, Д.Середенко, В.Середенко, Ю.Коваль, М.Дяченко, А.Сергієнко, П.Сергієнко, В.Пустовойт, М.Пустовойт, А.Целованський, М.Гончаренко, О.Колос, І.Міненко, А.Лобас, П.Мельниченко, В.Овсієнко.

Володар Кубка «Золотої осені» 1989 року – «Полісся» (Леніне).

Чемпіонат району – 1989

 

На старт чемпіонату району 1989 року вийшло 14 команд. Піс­ля досить тривалої перерви долучилися до районних змагань футболісти «Червоної зорі» (Забілоччя). Водночас знову не знайшли можливостей виступити в турнірі міські футбольні колективи – передусім заводу «Алмаз» (капронових виробів) та льонопереробного, котрі, здавалося б, непогано про себе заявляли в ті роки. Подібне стосується й донедавна потужних сільських колективів Осичок та Кочерова.

Обнадійливі перспективи сезону подала районна федерація, що того року оновила свій склад та стиль роботи. Фе­дерацію утворили демократич­ним шляхом з 11 чоловік голосуванням, кандидатури до неї висували всі учас­ники чемпіонату. Головою федерації був обраний Валерій Молодико, головний ме­ханік АТП 11848 – відомий на районному рівні футболіст та футбольний арбітр. Регулярними стали засідання федерації з відкритим аналізом ігор, прагненням дійти згоди в суперечливих моментах, уникати конфліктів та непорозумінь.

Стартував футбольний сезон у Великій Рачі, де сім команд виборювали традиційний кубок колгоспу «Росія». Команда Лутівки в серії післяматчевих пенальті поступилася «Поліссю» з Чайківки (в основний час – 1:1). Футболісти Борщева взяли гору над межирічанами 2:0. Господарі з рахунком 1:0 переграли команду меблевого цеху №16. Меблевики в свою чергу взяли гору на суперниками з Кичкирів – 1:0.

Затим у напівфіналі великорацька «Дружба» перемогла команду меблевого цеху 2:1, а переможець протистояння борщівців і чайківчан визначився в серії одинадцятиметрових. Влучніше їх виконали футболісти Борщева. Післяматчеві пенальті назвали й володаря трофею. Після нулів у ігровий час перемогу тут святкували господарі – 3:1.

А перші матчі першості, що стартувала 7 травня, принесли такі результати: Велика Рача – Котівка 0:1, Нова Буда – Межирічка 3:2, Лутівка – Забілоччя 7:1, Пилиповичі – Біла Криниця 2:2, Чайківка – Вишевичі 1:4, Кичкирі – Веприн 2:3, Борщів – Верлок 11:1.

У другому турі зіграли: Верлок – Веприн 1:3; склозавод – Кичкирі 5:1; Вишевичі – Пилиповичі 5:0; Межирічка – Чайківка 11:3; Лутівка – Нова Буда 9:0; Котівка – Забілоччя 2:1; Борщів – Велика Рача 1:0.

Фаворити першості визначилися вже після перших шести турів. До групи лідерів увійшли колективи Лутівки, Борщева (по 6 перемог), Вишевичі та Котівки (5 перемог і 1 нічия). Водночас засвітилися й потенційні аутсайдері та невдахи. Команди Чайківки, Кичкирів і Верлока поступилися суперникам у всіх зіграних поєдинках. Верлочани притому двічі не виїздили на ігри. За тодішнім положенням, за три невиїзди команду з першості знімали. І попри те, що продовжила вона участь в турнірі під егідою ПМК-15 та назвою «Будівельник», цієї участі не уникнула.

Втім подібні санкції було застосовано також до команд «Колос» (Нова Буда) і «Колос» (Пилипо­вичі).

Крім того, чайківське «Полісся» було зняте  зі зма­гань до кінця сезону за неспортивну поведінку. 27 серпня, приймаючи на своєму полі команду «Про­мінь» з Котівки, деякі чайківчани вийшли на гру в нетвере­зому стані і не в спор­тивній формі. На 35-й хвилині суддя матчу поєдинок зупинив. Відтак п’яні «герої» після цього побили арбітра, порва­ли свідоцт­во, видане районним ко­мітетом по фізкультурі та спорту на право суддівст­ва.

Попередже­ння щодо безпорядків під час фут­больних матчів з боку гля­дачів виносилося також команді «Авангард» (Біла Криниця).

Після 18 турів боротьбу в турнірі завершували 10 команд, що в підсумку розташувалися в остаточній таблиці наступним чином: 

	В	Н	П	М	О
«Колос» (Борщів)	23	1	2	90-23	47
«Колос» (Лутівка)	22	3	1	109-29	47
«Юність» (Вишевичі)	18	5	3	77-30	41
«Промінь» (Котівка)	18	2	6	62-45	38
«Сокіл» (Межирічка)	17	2	7	72-35	36
«Авангард» (Біла Криниця)	13	4	9	70-47	30
«Дружба» (Велика Рача)	13	3	10	34-29	29
«Автомобіліст» (Кичкирі)	10	2	14	62-76	22
«Колос» (Веприн)	9	4	13	40-58	22
«Зоря» (Забілоччя)	9	2	15	23-54	20

 

За регламентом турніру, в разі рівності очок у двох або більше команд вище міс­це визначалося за біль­шою кількістю перемог, ре­зультатами особистих зуст­річей, кращою різницею за­битих і пропущених м’я­чів.

Чемпіон району 1989 року – «Колос» (Борщів).

Як зазначав голова райради ВФДСТ профспілок Геннадій Пащук, ведучи мову про підсумки сезону, знову висвітлився ряд проблем, що мали місце й раніше. Передусім – стосовно непідготовленості деяких суддів та нечесного суддівства ними окремих поєдинків, екіпірування футболістів, виїздів команд на матчі тощо. Скажімо, не раз викликало насмішки вболівальників строкате та різнобарвне вбрання гравців межиріцької команди, як і вже згаданих покараних чайківчан. А щодо транспорту на виїзні ігри, то потерпав від цього навіть учасник обласної першості «Полісся» з Леніного.

До слова, команди Леніного та Потіївки участі в районній першості не брали, адже виступали в третій групі чемпіонату області.

Борщівські футболісти вибороли тогоріч і Кубок газети «Зоря Полісся».

Кубком «Золота осінь» заволоділа команда «Полісся» (Леніне).

Товариські поєдинки проводили й місцеві ветерани футбольної гри (35 років і старші). Для прикладу, в Білій Криниці в дружній зустрічі команда ветеранів селища з рахунком 4:2 перемогла радомишлян.

 

 

Кубок райгазети«Зоря Полісся» – 1989

 

Кубок «Золота осінь» – 1989

 

Попередня публікація             Наступна публікація

 

 

Кубок «Зорі Полісся» – 1989

Фінал: «Колос» (Борщів) – «Дружба» (Велика Рача) 2:0

Стартував весняний кубковий турнір того року 23 квітня. А до фіналу вийшли футболісти Великої Рачі та Борщева.

Коли напередодні фіна­льного матчу бу­ло вирішено, що гра відбудеться у Великій Рачі (міський стадіон тоді реконструювався і не був го­товий до футбольних зма­гань, тож великорачани гостинно запропонували провести фінал у себе), капітан борщівців Г.Щипанський зазначив, що для його команди байдуже, де грати: вдома чи у гостях. Ці слова відразу пригада­лися, ледь почалася фіна­льна гра. Футболісти з Борщева справді почува­лися господарями стано­вища на полі. І вже на четвертій хвилині рахунок було відкрито. Стрімка флангова атака заверши­лась точним ударом.

Наступ гостей триває, і невдовзі вони вдруге до­биваються успіху. В обох випадках голам передува­ли простотаки «слалом­ні» проходи Щипанського, що був одним з найпоміт­ніших на полі, крізь за­хисні порядки господарів. Після цього гру, як ка­жуть, було зроблено. І хо­ча в кінці зустрічі вели­корачани відчайдушно пе­рейшли у наступ, намагаючись уникнути поразки, рахунок так і не змінився. Фортуна того дня від­вернулася від них, бо мож­ливості, щоб змінити ра­хунок на краще були. Про­те м'яч, пробитий з пена­льті, пролетів повз воро­та. В іншому випадку гостей від, здавалося б, неминучого гола врятувала перекладина. Втім, щас­тя завжди посміхається сильнішим.

Отже, перехідний кубок райгазети здобула команда з Бор­щева. На шляху до фіна­лу вона перемогла футбо­лістів Леніного, Котівки, Білої Криниці. Великора­чани, ідучи до вирішаль­ного поєдинку, здолали опір своїх суперників з Лутівки, Кичкирів, Чайківки. Цікаво, що за місяць перед тим ці команди також зустрічались у фіналі, і та­кож у Великій Рачі, де розігрувався кубок кол­госпу «Росія». Тоді силь­нішими були господарі поля. Цього разу – борщівські футболісти взяли своєрід­ний реванш.

Команді-переможниці та її гравцям вручено перехідний кубок і дипломи. Дипломами за зайняте друге місце в розиграші нагороджено футболістів з Великої Рачі.

Цікаво, що через тиждень «Колос» і «Дружба» зустрілись втретє майже підряд. У другому турі чемпіонату району борщівці вже приймали суперників на своєму полі. І знову довели свою перевагу – 1:0.

Борщівські футболісти - володарі Кубка «Зорі Полісся» з футболу в 1989 році.

Фото Г.Лимарчука.

Попередня сторінка                      Наступна сторінка

Кубок «Зорі Полісся» – 1988

Фінал: «Райагробуд» (Радомишль) - «Лутівка» 7:3

Фінальний матч було зіграно 14 травня у Великій Рачі. Гра викликала жвавий інтерес у місцевих любителів футболу, приїхали підтримати свої команди й уболівальники з Лутівки та Радомишля.

Фаворитом протистояння вважалися будівельники, до речі, минулорічні володарі Кубка. Проте у першому таймі лутівські футболісти дали гідний бій більш досвідченому суперникові. Попри те, що пропускали першими лутівчани доволі швидко відігрувалися. До перерви така відповідь їм удавалась тричі, тож перепочивати команди пішли за рахунку 3:3.

Момент гри.

А от у другому таймі перевага агробудівців у вправності та майстерності таки далася взнаки. Радомишляни заграли швидше й ширше і втілили свою перевагу у чотири забитих голи, свої ж ворота вже вберегли недоторканими.

Відтак володарями Кубка газети «Зоря Полісся» у 1988 році вдруге підряд стали футболісти райагробуду (таку нову назву дістало підприємство, що до того іменувалось ПМК-15).

Нагороди фіналістам та переможцям турніру вручив заступник редактора райгазети і він же у ту пору голова районної федерації з футболу Михайло Слюсаренко.

  

Володар Кубка «Зорі Полісся» з футболу 1988 року – команда райагробуду.

Фото В.Несененка.

Попередня сторінка                      Наступна сторінка

«На Блохіна!..»

 

«Йдемо, – вболівальницьке гасло луна, – на Блохіна, на Блохіна!», – співається у пісні, присвяченій великому футбольному майстрові. І ці слова линули всюди, де грало Київське «Динамо» на чолі зі своєю зіркою 1972-1987 років. Так само й згодом, коли уславлений форвард уже повісив бутси на цвях, з приємністю вітали прихильники футболу його участь у представницьких матчах ветеранів, переймалися тренерською долею легенди українського футболу.

Неординарною подією в спортивному житті Радомишля став приїзд до міста видатного футболіста і тре­нера у лютому 1998-го. А зустрічався Олег Блохін тоді з громадськістю в районному Будинку культури як кандидат у народні де­путати України за списком партії «ВО «Громада». З огляду на це чи не найпершим йому поставили питання: «Чому пристав до «Громади»?

Олег Володимирович пояснив, що тіль­ки від «Громади», чиї програмні цілі та шляхи їх досягнення поділяє, надійшли йому конкретні пропозиції щодо використання його до­свіду як спортсмена і тренера в майбутньому парла­менті. І він зовсім не зби­рається бути Міністром спорту, як це декому вважа­ється, а прагнутиме працю­вати в парламентському ко­мітеті з питань спорту і фі­зичної культури. Бо, як зауважив, має вже певні напрацювання щодо державної підтримки цих сфер життя. Адже, як і всю спортивну громадськість, його непокоїть занепад фіз­культури і спорту, особливо на периферії, в селі. А без масовості і всеосяжності ро­зраховувати на появу у майбутньому видатних спорт­сменів буде важко.

І все ж левова частка питань, котрі ставились Олегові Блохіну, стосува­лась не політики, а футбо­лу. Бо чи складеться його політична кар’єра, ще неві­домо. А в очах уболівальни­ків (саме вони переважно прийшли на зустріч) він у першу чергу був і залишається фут­больним кумиром. Тож охо­че згадував спортсмен яскраві сторінки свого минуло­го.

Один з них – тріумфальний 1975-й, коли Блохін був визнаний кращим футболістом Європи. Чи не вирішальними у такому визнанні стали два поєдинки за Суперкубок Європи, у яких динамівці Києва – володарі Кубка володарів кубків європейських країн – зустрілися з переможцями розіграшу Кубка європейських чемпіонів – зірковою мюнхенською «Баварією». Динамівці двічі перемогли іменитого суперника – 1:0 у Мюнхені і 2:0 у Києві. І тричі забивав баварцям Олег Блохін. 

Гол, забитий ним у першій виїзній грі, був просто неймовірним. Форвард, заволодівши м’ячем, зі своєї половини поля самотужки пішов на прорив до воріт господарів, розхитав усю оборону, вийшов сам на сам зі славнозвісним голкіпером німецького клубу Майєром і вразив ворота.

Оповідаючи про той яскравий епізод, Олег Володимирович прохопився, що, на жаль, не може віднайти його відеозапис. І яким же було подивування і водночас радість уславленого майстра, коли присутній на зустрічі радомишльський уболівальник Леонід Свинцицький повідомив, що маєте таке відео і залюбки поділиться ним із Блохіним.

Вів зірковий гість мову про сього­дення українського футбо­лу, оцінюючи його загалом критично. За його переко­наннями, належний вигляд на ту пору мало лише київське «Дина­мо». Решта команд просто були не здатними навіть підтягну­тися до рівня столичного гранду. На жаль, не в міг тоді Блохін-тренер прислужитися розвитко­ві українського футболу, бо не мав на ту пору щодо цього жодних пропозицій. А от з-за кор­дону, зокрема, з Греції, во­ни, як зазначав, повсякчас надходили.

Не до вподоби було Блохіну й те, що футбольну карту часом розі­грують у передвиборних кампаніях, втягуючи футболістів, як і інших діючих спортсменів, у політичні ігри.

Юні футболісти, що були присутніми на зустрічі, радо почули з вуст відо­мої футбольної зірки побажання й поради, як досягти вершин футбольної майстерності.

– Головне тут, – зазна­чив О.Блохін, – серйозна й копітка праця, постійні тренування, бо талант – то лише невелика частка успі­ху. Самого таланту без фізичного вдосконалення не­достатньо. Потрібно ще й вміти досягати мети.

Юним спортсменам, котрі прагнуть успіхів у великому футболі, не радив Олег захоплюватися міні-футболом. Це, на його думку, зовсім інша гра. Так само критично він оцінив і захоплення цією грою радомишлян, що сягнули значного футзального прогресу.

На згадку про зустріч Блохін залишив футбольний м’яч, котрого вручив голові райспорткомітету Р.Левіну, і численні автографи вболі­вальникам, та – світлини на згадку.

Виборча агітка 1998-го.

 

Зрештою за підсумками виборів Олег Володимирович Блохін таки став депутатом парламенту. Проте після кримінального процесу і засудження очільника «Громади» П.Лазаренка перейшов до фракції «Батьківщина». Згодом став членом КПУ, від якої у 2002-му увійшов до Верховної Ради України вже за її списками, а невдовзі долучився до СДПУ(о).

Під час виборчих перегонів до ВР IV скликання О.Блохін у 2002 році вдруге завітав до Радомишля. Цього разу – вже з кандидатом-мажоритарником Анатолієм Писаренком, теж спортсменом – титулованим штангістом-важковаговиком, який, до речі, й виграв тоді вибори на окрузі. Чи прислужилась цьому підтримка звісного майстра футболу, як знати…

Олег Блохін у спорткомплексі «Динамо» з місцевими футболістами Андрієм Глистюком і Олегом Сьомкою.

 

Газета «Зоря Полісся», 21 лютого 1998 р. (доповнено).

 

ПОПЕРЕДНЯ ПУБЛІКАЦІЯ

НАСТУПНА ПУБЛІКАЦІЯ

Кубок «Зорі Полісся» – 1987

У розіграші Кубка брали участь 16 команд. Після вдало зіграних перших матчів до чвертьфіналів, що гралися 26 квітня, вийшли футбольні колективи Білої Криниці і Леніного, ПМК-15 і Борщева, Потіївки і Вишевич, Великої Рачі і Веприна. Примітно, що жереб звів на цій стадії вишевичан і потіївчан, котрих разом з «Будівельником» вважали беззаперечними фаворитами турніру. Але кубкові змагання цікаві своєю непередбачуваністю. Врешті реноме фаворита підтвердили з цієї трійки  лише футболісти ПМК-15.  У півфіналі вони, до речі, легко здолали опір суперників з Великої Рачі – 6:0.

Фінал: «Будівельник» (ПМК-15, Радомишль) – «Колос» (Леніне) 0:0 (по пенальті 4:2)

Матч цих команд вінчав попередній сезон, звівши їх у фіналі Кубка «Золотої осені», де сильнішими були радомишляни. Попри те, що й тут за прогнозами перевагу заздалегідь віддавали «Будівельнику», який показував впевнену гру в попередніх кубкових поєдинках, вдало стартував у обласній першості, гра, що відбулась 10 травня, проходила у гострій і напруженій боротьбі. Команди створили чимало загроз воротам суперника, але захист і воротарі не помилялися. Тож уболівальники не нудьгували. Проте в основний і додатковий час рахунок так і не було відкрито. А в серії післяматчових пенальті влучнішими виявилися будівельники.

Їхні успіхи стали плодом зусиль колективу підприємства, де фізкультура і спортивний гарт повсякчас були у шані, та зокрема – інструктора по спорту Петра Лисогора, і тренера, і гравця, котрий зумів згуртувати команду, до якої входили знані й перспективні радомишльські футболісти, та налаштувати на високі результати. У «Будівельнику» грали Євген Головін, Олег Соболевський, Олександр Чубко, Сергій Глєбов, Андрій Цибок, Сергій Пархоменко, Олександр Мотрушенко, Микола Толкачов, Володимир Горбачов, Володимир Ангелов, Микола Новиков, Руслан Пивоваренко, Володимир Красовський та інші.

«Будівельник» - володар перехідного Кубка «Зорі Полісся» у 1987 році.

Фото О.Пирогова.

Попередня сторінка                      Наступна сторінка

Кубок «Зорі Полісся» – 1986

Розіграш кубка райгазети у 1986 році стартував 20 квітня. Проте зусилля і прагнення команд-учасниць турніру до спортивної боротьби та до перемоги були зведені нанівець ганебним вчинком фіналістів.

Фінал: «Вишевичі» - «Борщів»

Як зазначалося на засіданні районної федерації футболу, де розглядалась неспортивна поведінка команди вишевицького колгоспу ім.Калініна, у фінальній зустрічі на кубок «Зорі Полісся» колектив без поважних причини зійшов з поля. Відтак вишевичани зірвали проведення спортивного свята на стадіоні «Авангард» у Радомишлі і викликали заслужене обурення кількох сотень уболівальників, котрі прийшли на матч. За недисциплінованість і неспортивну поведінку капітана вишевицької команди М.Юрченка позбавлено права брати участь у районних футбольних змаганнях до завершення першого кола. Гравця цієї ж команди С.Гаврутенка дикваліфіковано до кінця сезону, а його партнерів А.Зарицького та М.Євдокименка – відповідно до кінця першого кола та на три зустрічі.

Попередня сторінка                      Наступна сторінка