Наприкінці
липня 1974 року популярні тогочасні часописи «Спортивна газета», «Молодь
України», що висвітлювали тодішні спортивні події, не проминули увагою
республіканський фінальний футбольний турнір на призи клубу «Шкіряний м’яч», який
проходив у Сєвєродонецьку. І
коли сповістили про його завершення, читачів-радомишлян переповнювало почуття
радості й гордості, що друге місце у молодшій віковій групі посіла команда
«Тайфун» з міста Радомишля.
Започатковані у 1964 році змагання
«Шкіряного м’яча» були наймасовішими і, можна сказати, найулюбленішими для
хлопчаків радянської пори. Набули вони популярності й на Радомишльщині, де
дітвора змагалась попервах на місцевому й районному рівнях. Спочатку суперничали діти у двох
вікових групах: старшій (13-14 років) і молодшій (11-12).
1968 року юні радомишляни долучилися
до обласних дитячих футбольних турнірів. У 1972 році хлопці зі Ставків (тоді –
Леніне), що грали у старшій групі, після
перемоги у районних змаганнях виграли обласний турнір «Шкіряного м’яча», а на
республіканській першості стали третіми.
Через два роки їхній успіх продовжив
і розвинув «Тайфун». Радомишляни змагалися серед молодших. На шляху до
республіканського фіналу вони тріумфували в обласному турнірі, зональні й
фінальні матчі якого проходили в Радомишлі. На шляху до першого місця «Тайфун»
переконливо переміг однолітків з Бердичева (9:0), Чуднова (4:2) й Житомира
(5:1).
Радомишлю затим випала честь
приймати й зональні республіканські матчі. Тут радомишльські хлоп’ята впевнено
подолали опір суперників з Рівного (4:0), Вінниці (6:1) і достроково виграли
відбірковий турнір, а вже у ранзі переможців поступилися тернополянам (1:2).
У фінальних змаганнях, де виборювали
перемогу вісім дитячих колективів, юні радомишляни довели свою перевагу над
командами Києва (2:0), Хуста (4:1), Феодосії (2:0). Вирішальною для визначення
чемпіона України стала гра з господарями турніру – юними футболістами
Сєвєродонецька, у якій тайфунівці поступилися 0:1 і в підсумку здобули
«срібло». До здобутків радомишлян, проте, слід віднести індивідуальні призи
кращому воротареві і кращому нападнику турніру.
На світлині – «Тайфун»-1974 після завершення республіканського зонального турніру в Радомишлі. Стоять (зліва направо): В.Срібнюк (тренер), С.Олійник, К.Горай, П.Чистяков, Л.Мороз, Ю.Гарбар, В.Стоцький, В.Поліщук, А.Стасюк (представник команди), А.Суходольський, С.Падіаров, В.Чубко, О.Соболевський, Б.Яценко, Ю.Олійник, О.Сорочинський.
Фото Миколи ПОПОВИЧА.
З довідника-календаря «Футбол-75» (Укладач Безносенко П. Київ: «Здоров’я» – 1975, с. 50).
Одначе, чого гріха таїти, не всі наведені тут прізвища були представлені в офіційних турнірних заявках та протоколах. Повсюдно поширеним було тоді ганебне явище так званих «підставок», коли той чи інший футболіст старшого віку за підробленими документами змагався серед молодших. Не оминули цієї спокуси й радомишльські футбольні функціонери. Втім, як іронічно подейкували з цього приводу, суперничали зазвичай однакові за віком гравці, щоправда, усі були вони дещо старшими від офіційно визначеного регламентом вікового цензу.
Опікувався командою «Тайфун» колектив радомишльського машинобудівного заводу. У Сєвєродонецьку хлопців супроводжували голова профкому підприємства Олександр Лазарчук і тренер Віктор Нарожний.
По тому юні футболісти «Тайфуна» ще кілька років перемагали в районних, обласних, зональних республіканських турнірах уже у старшій групі. Проте перевершити чи бодай повторити свій всеукраїнський успіх 1974-го їм уже не вдалося.
Хтозна, якби ще в ті роки було відділення футболу в Радомишльскій ДЮСШ, наші юні, і не тільки, футболісти досягли б значно більших висот. Адже опановувати футбольну науку їм у дитинстві доводилося здебільшого самотужки.
Втім більшість тайфунівців, як і інші футболісти, що пройшли школу «Шкіряного м’яча», згодом успішно грали у футбольних командах різного рангу вже на дорослому аматорському рівні.
Газета «Зоря Полісся», 13 вересня 2024 р.
